Смійтесь, люди, сміх – це сонце,
Що розтопить лід і сніг,
Що розгладить миттю зморшки,
Бо людей лікує сміх
Від склерозу, від застою,
Від артриту та нудьги,
І від болю головного,
Сміх – це засіб хоч куди.
Прикладай його до вуха,
Прикладай до живота,
Їж та пий і «до» і «після»,
Сміх – мікстура золота.
Всі хвороби ваші зникнуть
І розвіються, мов дим.
Хто сміється, знайте, буде
До ста років молодим!
|
|
Розсиплю, як намисто, сміх
|
|
Смійтесь, люди, сміх – це сонце, Що розтопить лід і сніг, Що розгладить миттю зморшки, Бо людей лікує сміх Від склерозу, від застою, Від артриту та нудьги, І від болю головного, Сміх – це засіб хоч куди. Прикладай його до вуха, Прикладай до живота, Їж та пий і «до» і «після», Сміх – мікстура золота. Всі хвороби ваші зникнуть І розвіються, мов дим. Хто сміється, знайте, буде До ста років молодим! |
|
|
Розсиплю, як намисто, сміх
|
|
Співаночки заспіваю – Хай почують люди. Заспіваю й затанцюю, Хай весело буде! Чомусь наша кішка Мурка Дряпалась, кричала, А я ж просто її в ванні Пірнати навчала. Як портрет дідуся Вані Зробити – не знаю, Бо ж лисого олівчика У мене немає. Ой, як виросту велика, В ляльки кину грати, Знайду собі чоловіка, Як у мами – тато. Я не хочу в дитсадочок, Не піду нізащо – Із бабусею піду я На пенсію краще. Співаночки заспіваю, Затанцюють ніжки. Ой, держіть мене, матусю, Бо вже тріщать віжки. Я – полтавочка маленька У тата і мами, А як виросту велика – Полтавкою стану! |
|
|
Розсиплю, як намисто, сміх
|
|
Ніби дзиґа, наша внучка. Після чаю вранці Граціозно запросила Бабусю до танцю. Через хвильку зупинила Той таночок Яна: –Ну, чого ти так танцюєш, Ніби дерев’яна? Мама доні пояснила: –Бабуня ж старенька. –Зрозуміла я. У неї «Сіла батарейка»! КОРОТКО І ЯСНО –Хочу тебе запитати: Чом твої уроки тато Робить кожен день, Аліно? –Бо у мами – друга зміна! |
|
|
Розсиплю, як намисто, сміх
|
|
ладислав під час уроку Розгортає бутерброд, Й як відвернеться учитель, Спритно пхає його в рот. –Слухай, Владе, скільки можна? Знахабнів зовсім народ! Ну, чому ти на уроці Знов їси свій бутерброд? Влад спокійний, наче двері: –І чого ото кричать? Ну не буду ж я на нього Ще й перерву витрачать! ЗАПИТАННЯ – А ти, як маленьким був, Теж ходив до школи? – Запитав малий онук У діда Миколи. – Ну а як же, теж ходив, Щоб читати вміти… – А з твоєї бороди Не сміялись діти? НЕРОЗЧИННІ Звернувсь «хімік» до Марини: – Розкажи мені тоді, Які знаєш речовини, Нерозчинні у воді? –Мають всі такі ознаки Ну, звичайно ж, риби й раки! |
|
|
Розсиплю, як намисто, сміх
|
|
Взяв Микола таку моду– Ходить в школу через день: Навчання йому – на шкоду, І такий важкий портфель! То нога болить, то горло, – Сто хвороб в собі знайшов. А учора йому чорний Кіт дорогу перейшов, То чого ж іти до школи? Щоб шукать собі невдач? Завдання важкі Миколі, Не зробити їх, хоч плач. Дурить маму «несвідому»– Кашлять починає, чхать, А як підуть всі із дому, Можна весело гулять. Що сказати бідоласі? Після всіх «хвороб» таких Будеш згодом ти у класі Найтупішим із тупих. |
|
|
Розсиплю, як намисто, сміх
|
|
З дитсадка прийшов малий Весь подряпаний, сумний. –Що сталося, синку? –То я об ялинку. Ми водили хоровод: Слава, Аня, я й Ашот. Інші захворіли (Ми на карантині). Ми старались, як могли, Ледве руки в круг звели, Рот не відкривали І не танцювали – Хвоя лізла в очі, в рот. Плакав Славка і Ашот, З Аниного плаття Вже звисало шмаття, А Снігурка і Мороз (Вихователька й «завхоз») В танці все кружляли, Нас не помічали. Хай і подарунки вам, Тільки на той рік на бал Не піду нізащо – Захворію краще. |
|
|
Розсиплю, як намисто, сміх
|
|
–Як не будеш манну кашу Їсти на сніданок, Машо, То покличу Бармалія, Або грізного Кощія!– Так ляка бабуся Машу. –І ти думаєш цю кашу В рот запхнути Бармалію? Якщо з’їсть, я так зрадію! ГАННУСЯ І БАБУСЯ Спать не хочеться Ганнусі, «Фокусам» нема числа. Посилає в сад бабусю, Щоб грушок їй принесла. –Вже грушки спать полягали, Завтра рано їм вставать. –То маленькі полягали, А великі ще не сплять! |
|
|
Розсиплю, як намисто, сміх
|
|
Одягнув піжаму Гнат. Окуляри взявши, Ліг і світло погасив, А дружина каже: – Ти навіщо натягнув На ніч окуляри? – Хочу, щоб нечіткі сни Більш не дошкуляли. Вчора снилася така-а-а Галя чи Маруся, То сьогодні я на неї Краще роздивлюся! |
|
|
Розсиплю, як намисто, сміх
|
|
–Хочу, лікарю, у Вас попросити ради: Мерзнуть ноги – ну, хоч плач від такої вади… –В мене також, але я в ліжко до дружини Тільки ляжу – враз зігріє і ноги, і спину. –От спасибі за пораду, зразу стало легше. А дружина Ваша зараз дома, чи у тещі? ЩОБ СВІЖЕНЬКІ Подає провізор Люба Пігулки старенькій. –Дочечко, я ж геть беззуба… Чи ж вони свіженькі? ВІДПОВІВ – Так права нога болить, що не можу спати, – Просить в лікаря дідусь старенький поради. – Що тут думати-гадать? Тут ясна картина. Що ж Ви хочете? Ваш вік – усьому причина. Дід обперся на ціпок, опустив холошу: – Чого ж ліва не болить? Вона що, молодша? ХТО ВНОЧІ ПОБАЧИТЬ? Дід наймався в сторожі, Проситься, аж плаче. –Так Ви ж, діду, вже старі! –Хто вночі побаче? |
|
|
Розсиплю, як намисто, сміх
|
|
Критерії у кожної людини Свої. Та тільки істина така: Для кого теща – мамочка дружини. Кому й дружина – тещина дочка. Хто не будить вас із ранку, Стаючи навшпиньки, Щоб не човгати ногами? Хто наллє наливки? Хто звільнить вас від турботи, Замінивши няню? Хто відпустить на рибалку, На футбол, у баню? Хто зустріне, як з гулянки Вернетесь під ранок Веселенький? Хто поможе Піднятись на ганок? Хто у очі щиро гляне? І сальце, й ковбаска, Олів’є, млинці й сметана З’являться, мов з казки. З холодильника дістане Все, що є добреньке… Хто ж вона, ця дивна фея? Теща дорогенька! 2007 |
|
| << [Первая] < [Предыдущая] 1 2 3 [Следующая] > [Последняя] >>
| | Результаты 1 - 10 из 25 |
|
|
Розсиплю, як намисто, сміх 
